Реальний поєдинок Аполлона
і Марсія
(абсолютний слух
і необмежений діапазон)
відбувся в надвечір’я
там як відомо
судді
віддали перемогу богу
той міцно прив’язав до дерева
й ретельно відділив від тіла шкіру
Марсій
кричав
і коли крик сягав
шляхетних вух
він тішився відлунням крику
тамуючи тремтіння від огиди
шкребе своїм знаряддям Аполлон
лиш уявивши
голос Марсія
це монотонне
складене з одного звуку
А
по суті
Марсій
вважав
безцінним скарбом
своє тіло
печінки лисий горб
поживний білий жир
шумливий ліс легень
смачні пригорки м’язів
озеро жовчі, кров і холод
зимового вітру в кістках
над сіллю спогадів
тамуючи тремтіння від огиди
шкребе своїм знаряддям Аполлон
тепер до хору
додалися хребці від Марсія
але здебільшого лиш А
ще глибше з домішком іржі
цього не можуть витримати
нерви бога із витончених матеріалів
по гравійній алеї
обсадженій самшитом
йде переможець
роздумуючи
чи завивання Марсія
підхопить час
як новий напрямок
мистецтва – скажімо – специфічний
раптом
йому під ноги впав
закам'янілий соловей
він оглянувся
і побачив
що дерево де Марсій був прив’язаний
зробилось сивим
повністю
Афіна винайшла флейту (авлос) і грала на ній чудові мелодії. Всі боги заслуховувалися, але Гера і Афродіти чомусь сміялися. Афіна подивилася на своє відображення в воді і побачила, яке кумедне її обличчя з надутими щоками і виряченими очима. Розгнівана, кинула флейту, пообіцявши нещастя будь-кому, хто її візьме. Знайшов цю флейту сатир Марсій, син річкового бога Еагра. Він досяг у грі на флейті такої досконалості, що зважився викликати на змагання Аполлона. Судили змагання Музи, подруги Аполлона, і відомий своєю неупередженістю цар Мідас. Переможцеві було дозволено обрати будь-яку кару для переможеного. Гра Аполлона на кіфарі (лірі) здалася Музам кращою, а Мідас віддав перевагу Марсію. За це Аполлон винагородив Мідаса ослячими вухами і, як переможець, наказав прив’язати Марсія до дерева і чи то власноруч зідрав з живого шкіру, чи то це зробили скіфи за його наказом.
У міфі відобразилося змагання культів Аполлона і Діонісія. Спокійне, гармонійне звучання струнних інструментів сприймалося як таке, що звеличує дух. Вважалося, що грубий, вульгарний звук духових інструментів пробуджує низькі пристрасті. До того ж флейта була фалічним символом. Поєдинок Аполлона і Марсія – це змагання інтелектуального й емоційного, духовного й чуттєвого, традиційного і нового, аристократичного і плебейського.
У Древньому Римі Марсій став символом свободи, його статуї стояли чи не на всіх ринках. Християнство теж не обійшло Марсія увагою – тема розп’яття Марсія на дереві і жорстокої страти надихала митців схожістю з жорстокими стратами християнських мучеників і, навіть, розп’яттям Христа.
Zbigniew Herbert APOLLO I MARSJASZ
właściwy pojedynek Apollona
z Marsjaszem
(słuch absolutny
kontra ogromna skala)
odbywa się pod wieczór
gdy jak już wiemy
sędziowie
przyznali zwycięstwo bogu
mocno przywiązany do drzewa
dokładnie odarty ze skóry
Marsjasz
krzyczy
zanim krzyk jego dojdzie
do jego wysokich uszu
wypoczywa w cieniu tego krzyku
wstrząsany dreszczem obrzydzenia
Apollo czyści swój instrument
tylko z pozoru
głos Marsjasza
jest monotonny
i składa się z jednej samogłoski
A
w istocie
opowiada
Marsjasz
nieprzebrane bogactwo
swego ciała
łyse góry wątroby
pokarmów białe wąwozy
szumiące lasy płuc
słodkie pagórki mięśni
stawy żółć krew i dreszcze
zimowy wiatr kości
nad solą pamięci
wstrząsany dreszczem obrzydzenia
Apollo czyści swój instrument
teraz do chóru
przyłącza się stos pacierzowy Marsjasza
w zasadzie to samo A
tylko głębsze z dodatkiem rdzy
to już jest ponad wytrzymałość
boga o nerwach z tworzyw sztucznych
żwirową aleją
wysadzaną bukszpanem
odchodzi zwycięzca
zastanawiając się
czy z wycia Marsjasza
nie powstanie z czasem
nowa gałąź
sztuki - powiedzmy - konkretnej
nagle
pod nogi upada mu
skamieniały słowik
odwraca głowę
i widzi
że drzewo do którego przywiązany był Marsjasz
jest siwe
zupełnie
Якщо вести відлік аж від змагання Аполлона з Марсієм, то про перемогу аполлонічного в мистецтві годі й думати. Ви послухайте потужне звучання "демократизованих" струнних - плебейське захопило Аполлона. Варто було здирати шкіру з суперника, щоб натягнути її на себе?