Була балада про сіреньку мишку,
втонула в молоці від ліні й дрімоти,
не збила вона сметану ніжкою,
й полишила цей світ із сумом сироти.
Людина ж біль не літром виміряє,
їй би виговорить всю суть,
і суть не молоком ми напуваєм,
вином й дурманом тішимось, бо хочемо забудь.
Забудь, що був таким сліпим,
і темінь була замість світла,
що був таким слабким,
і стан хилився твій від вітру,
ти старанно писав свої рядки,
що виливалися на лист віршами,
надіявся ти до зими,
згорить важка туга піщаними клубками.
як спраглий у пустелі на вихід путь шукаєш,
й боротися супротив темних хмар нема нужди,
у темну глибочінь свідомості все поринаєш,
щоб там знайти краплиночку цілющої води.