Жбурляє вітер у вікно,
свій подих грізно і невпинно,
павук в кутку плете сукно,
рахує подих щохвилинно,
царя, що з немочі схиливсь,
на поручні склепіння золотого,
у трона гордий лев вмостивсь,
і б’є від горя все чола старого.
“Сміливий поклик гартує в серці,
не можу я престолом лиш одним,
мені сидіти тут подібно смерті,
запалом володію молодим.
Ласкає вухо шабель гострих,
звучання їх мелодії в боях,
рушниці легковажний постріл,
звитяга війська закарбована у віках”
Розкинулась широким ланом,
бувала слава мужнього царя,
і понеслась конем буланим,
імперська почесть в небуття.
щиро дякую Вам за таку оцінку)
