« – А що це ти, собачий сину,
тут каламутиш берег мій
та квапиш ніс поганий свій
у чистую оцюю воду?»
Вовк
І
Тяжко виживати на землі
люду біля чистої криниці,
поки є між ними москалі,
ненажери, нехристи, убивці.
Не до миру і не до краси...
не язик, а мову відбирає
поки є фарбовані лиси,
а царя у голові немає.
ІІ
Їм усе твоє і на ріллі
видається їхнім по закону,
писаному по воді, пото́му,
як ідуть у люди москалі.
Навіть і обмежене тинами
видурить, ограбить, украде
і божитись буде, що за вами
є борги... і до війни дійде.
Вириє до сьомого коліна
всю неправду і тобі на зло
так укусить, бризкаючи слину,
щоб найдовше боляче було.
Знахабніє, виведе на люди,
ніби ти чиєсь собі поніс,
побажає, щоб урізав дуба
і не червоніючи, забуде,
як чуже поклав собі у віз...
.............................................
Як не є, хай получає в зуби,
а тоді і квапити не буде
у криницю свій поганий ніс.
ІІІ
Не стає епохою свободи
ненадійний ХХІ-й вік,
та на благо нації і роду
вичищає на землі усіх
паразитів, нелюдів, ханиг
ірраціонального народу.
Нині ера Духу настає
і карає доля: самурая...
людоїда... адже карма є...
та відмін між орками немає –
канібал насилує, вбиває
генерал накази віддає.
Сатані придумаємо кару,
а його баранячу отару
небо анулює на віки.
Тільки-но налякане, таки,
прогресивне людство ще гадає,
що робити, як ума немає
і розперезалися вовки?
Ера Духу, кажете? Іде на зміну ері Маммони, чи не так! Дуже схоже на те, і на прикладі тих придуркуватих сусідів видно, що Маммона без духу ніщо, особливо якщо дух надуманий і фальшивий. Браво! Нових удач!
Дякую за вдумливий відгук
Щодо зауваження – після двокрапки йде перелік невизначеностей – і глузування... і кара... одночасно, свого роду оксюморон. Дієслівні римування іноді заяложують поезію.