П'єр не мав можливості лишатись вже на Україні. Хоча і ще й не до кінця встиг наслухатись й набачитись наших традицій, та цікавих історичних пам’яток. І це не через якусь там лінь. А тому що свою командировочну роботу він закінчив.
Сьогодні вранці поспішив в аеропорт, замовив білет на батьківщину. Й поснідавши свого улюбленого українського боршу й вареників зі сметаною, що саме перше ще навгад замовив коли тільки йно прилетів в Україну. Погладив себе по трішки пузатенькому животі, й чекав з душевним двовладдям ту годину коли підніметься у небо.
- Емм... Швидко місяць злетів, весь час був зайнятий роботою. Здавалось тільки лиш приїхав, а вже і день прощатися прийшов.
- Бувайте друзі, - прощай заводе, - до зустрічі українська земле! Ледь стримуючи емоції палко від душі говорив П'єр. Адже не все так гладко було й інколи. Мова, менталітет, розбіжності в думках. А ще сувора Зима.
Яка кілька разів влаштовувала снігову армію зі сніжинок в той час, коли пішки добирався на роботу. Але добре завжди запам’ятовувати приємне.
І хай там як, та він швидко влився в колектив, отримав довіру, та ще й
отримав медаль з підписом "Працівник місяця!" А таке часто не буває.
- Ех час уже в дорогу! Проходячи із сумками ще раз повз завод зітхав П'єро.
Оця медаль й буде можливо й одна єдина згадка про Україну, а на сувеніри часу вже нема... Сівши в таксі француз ще раз перевірив документи та чи все в порядку, розплатився з водієм та попрямував до свого літака Київ Париж. З неабиякою ностальгією...
- Ти дивись... - Моя нагорода... Схвильовано зітхнув П’єро...
- Ви сідаєте? Запитала стюардеса!
А чоловік немов застиг, прийшлося вибирати. Шкода квитка, та ще більше шкода медалі...
- Ні... Лишивши багажі у кабінеті схову, П’єр не взнавши номера таксі подався в пошуки. Надіючись на людяність та чесність водія.
Шукав весь день, але таки знайшов.
- Даруйте я у вашому авто дещо загубив...
- Ви це маєте на увазі, витягнувши з бардачка показав медаль водій.
- Так спасибі! Задоволено ледь не підстрибнув в гору від радості П’єр.
Й за годину повернувшись вже сидів у своїй квартирі повернувшись із тим самим водієм.
В кімнаті тихенько грало радіо, а те що П’єр почув враз змусило його зрадіти
ще раз. Підбіг до приймача дав більший звук. Ефем передавав що: Боїнг Київ-Колорадо через те що птах залетів в правий двигун приземлився не зі своєї волі в Польщі.... На щастя всі живі, та тим хто отримав травми надають допомогу, а також працюють психологи.
Хвилин п’ять не міг піднятись чоловік, а потім узяв медаль у руку й прошептав:
– Виявляється недарма тебе забув...
А на ній було з одного боку написано робітник місяця, А на іншому Спаси та
сохрани. Спасибі Господи промовив щиро П’єр.
4 грудня 2013 року
цікаво пишете, щоправда є трохи помилок, в основному пунктуація, але читається нормально. то ви фактично зі Збаража, там наш метр живе на Січових Стрільців Володимир Кравчук. я би радив вам прийти на обласне літоб'єднання на Й. Сліпого. 3, біля катедри і показати свої твори Ніні Фіалко. Вона ас у прозі. Твори того вартують . Щасти!
Пане Вікторе, це дуже приємно що твори Вам припали до душі. При реєстрації незміг зареєстуватись і вийшло так що зі Збаража))) за пораду дуже дякую) Хай Бог Благословить!
Хай Бог Благословить!
