Розквітла айстра біля хати,
Стоїть сердешна між руїн,
В красі самотньо сумувати
Їй довелося на війні.
Пусте село, немає люду,
Ніхто не зірве бур'яни,
Така тендітна серед бруду,
В ній стільки ніжності й краси.
Її промінням сонце гріє,
Черпає сили із роси,
Над нею вітер буйно віє...
Це ж треба їй отут зрости!
А вона пнеться вгору, вгору,
До сонця тягнуться листки,
П'є дощову з хмарини воду...
Їй треба сили, щоб цвісти.
У пелюстках життя, надія,
В теплі насіння дозріва...
У них із вітром спільна мрія,
Щоб заквітчалася земля,
Щоб відродилася, зціліла,
Буяла цвітом, колоском,
Щоб відстогнала, відболіла
І заплелася з мрій вінком.
Зоя Журавка.