Світанок стелиться на землю
Вкриваючи собою все на ній,
Кидає прохолоду цю приємну.
Тумани манять у країну мрій.
Щебече соловей, бере за душу.
Спів летить у привідчинене вікно.
На постелі так м'яко, я не зрушу.
Лежу. А від каміну йде тепло.
Та защемить у грудях від жалю:
Болить до сліз за воїна-солдата
За тих, хто у пекельному бою -
Вони в окопі за сестру, за брата.
І за батьків, і за дітей. За Україну.
Їх постіль - росою змочена трава,
Так холодно у дощову, осінню днину
А соловей щебече... серце розрива.
Світанок стелиться на землю...
Молитвою ранкову тишу я порушу:
Від куль, від смерті збережи, прошу,
Їм мирну подаруй, і сонячну весну!