Як зазвичай не вистачає рим,
"Не муч віршами, душу не витрушуй -
Просила ти - твій спокій не порушу"
Не хочу спокою! Але разом із тим
Хочу в тобі, знайти спокІй забутий!
Бо знов в очах той папіросний дим
І чай остиглий у залізній кружці
Мабуть для того жив, творив я там
Щоб у облуді, нелюбов пізнати
Пройшовши по нагостреним мечам,
Побачить смерть і вбиту горем матір.
У час юнацьких мрій згадалось знову
Зайшла вона у сни мої тривожно
Така чужа, далека ,невідома
І як чекав тим вечором морозним
Скупої зустрічі, на сірому пероні
Як я любить хотів, в обіймах зітлівати
І воскрешала б знов її любов!
Мене... любила б так як любить мати,
Мені на смертнім одрі влила б кров!
Я б все стерпів прокльони і побої,
Якби не відреклась в один момент
В агонії летіло наді мною
Розтріляне життя , згоріле вщент
Котився піт жалем, про дні минулі,
Життя стиралось наче й не було
Прискоріть смерть світила сивочолі,
І обітріть розжарене чоло
Тяглись думки примарно чередою,
Та не тримали руки вже перо,
Лиш серце тріпотіло від любові
І тихим жалем, боляче пекло.
Я не яскраво жив, пішов з життя так само
Любив як вмів, чекав її зізнання,
І поцілунків, сплетених віршами
Щоб дарувала сонно на світанні...
І як спасіння! Думка вкоренилась
Існує десь, життя після життя...
І мабуть ще на світ не народилась
Та що полюбить дивного митця.
Якби почули ті пожовклі стіни
Як зараз я до світу прокричав!
Як я люблю, як гаряче любимий
Бо два світи з'єднались воєдино
Бо поруч та! Що навіть без вагань,
Зі мною йде по схрещеним мечам.
09.11.2022