Підіймаюся до низу
Плінтус мої стель
Розбиває вітражі
Романтичних скель
Скло у очі
Бачу ночі
У зеніті слів
Хто мовчав
Кричати схоче
Пісню журавлів
Тесані ножі
Дуже близько до межі
Гостріші за правду
Ти лишень її скажи
Тицяючи пальцями
У вікна невідомості
Не сповідуй кривди
Що десь на узбіччі совісті
Болить – пече
Рана – серце,
Отже жива
Душа була
Отче наш …
Щоб не згнила
Гобелени розплітаю
На дрібне шмаття
Порвані мої шнурівки
І тісне життя
Загортаю у газети
Погляди німі
Щоби потім їх скурити
І забути в попелі …
… і забути в попелі …
Крихти ті, що не до столу
Сказано буде
Зачерствіли вже на камінь
Кресало вогонь дає
То горить, а то жевріє
Видно з висоти
Янголи все добре знають
Хто є я, …
… а ким став ти …
