Розсіялася вмить чарівна димка
Спада додолу поволока свята,
І не важлива вже чомусь ялинка,
Ніч Новорічна - як звичайна дата.
Так, коли недоля позбавляє змоги
Безжально гасить свічечку надії,
Коли самотньо серце замерзає,
Коли руйнуються всі теплі мрії.
Та тішиться малеча. Чудо зазиває,
А матінка за казкою печаль ховає,
Аби раниме, дитяче серце вберегти,
Аби воно мале забуло жах війни:
Сніг закривавлений від ран солдата,
Й іграшка - останній подарунок тата,
Згарище на місці батьківського дому,
Дитя у сховищі холодному, тісному.
Ворожа зброя розірвала свято...
Пада додолу новорічна мішура...
Та мати зі сльозами на очах затято
Різдвяну пісню українську почина.
І котиться в повітрі слово сили.
Незламний дух латає сокровенне.
Не знищити дитячої у чудо віри,
Бо є любов, що творить незбагненне.
