Засніжив Лютий лісові доріжки.
Сховався заєць в кучугурі непомітно.
Злилася біла шубка, немов сніжна,
Лише очима кліпа обиватель лісу.
Сова заснула у дуплі, сніг пада.
Присипав вихід, та у день стемніло.
Наснився їй дзвін водоспадів.
Прокинулась, коли вже вечоріло.
Накрилась річка кригою тонкою,
Малює морозець свої малюнки
Іскристо-сніжні пензликом із льоду.
Сріблясті ювелірні візерунки.
З розбігу білочка в сіренькій шубці
Пробігла кригою на інший берег.
Живе там подружка у соболинім хутрі,
Самотньо стало, хоч потеревенять.
А заєць все сидить, немов розвідник.
Він за зайчихою своєю приглядає.
Сусід до неї залицяється, негідник.
Від ревнощів вже кілька днів страждає.
Вона не раз йому казала, що лиш він
Потрібен їй, але приходить сумнів
До нього кожен ранок, у їх дім,
Адже зайчиха – неабияка красуня.
Вже трійко підростає в них зайчат,
Усі вони на татка дуже схожі,
А він, все рівно, з ревнощів отак
Слідкує, щоб сусід до неї не підходив.
Краще поглянув би у щирі її очі,
Вони відкрились би із силою кохання,
Що в них живе, хоч у зайців вони розкосі,
Але не брешуть… Відкинув би питання…
Засніжив Лютий лісові доріжки.
Казковою красою обгорнув, зачарував
Дерева, на галявинах - кущі та річки,
Які течуть посеред лісу, напоюють звірят.