Вони не повернуться більше ніколи...
В спогадах лишено ласкою слід.
Ріже на лоскути спомин той, душу,
Сипле у серце розпечений, лід.
Співом їх, більш не звучатиме пісня,
Фото, як образ, у вічний момент
Біла калина - є символом болю,
Знову присвятить їм осені плід.
Б'ється загривою сива самотність
Вітер у шибку, пронизливість літ
Лишено все, що вело від причілку
Часом уб'є, родовий моноліт.
Хочеться іноді криком кричати,
Бо через море, не чути їх світ,
Хочеться іноді птахом літати,
Щоб полетіть у останній політ.
