Белла Ахмадуліна. Вільний переклад .
Біль.
О біль, ти мудрий! Рішень Єство
Тебе не варте іспокон .
І лиховісний геній пестить
Підбитої звірини скон.
Межа твоя мене губила,
Мій розум вигорів до тла.
Та трав цілющих дивна сила
На губи м'ятою лягла.
Я, щоб останній подих стишить,
Звірятком відшукала слід,
І ожила, себе відкривши
В стеблі, що піднімає цвіт.
Пробачить всіх! О, невагомість!
Віддати б все, що лиш могла !
І стати ніжністю натомість,
Ввібравши благодать тепла .
Прощаю пустку скверів сірих,
Де, вкрита вбогістю тіней
Я, плачучи, шукала віри
Обнявши голови дітей .
Прощаю вас, нерідні руки,
Бо ви простягнуті туди,
Де був запал любові й муки,
Що так нікому й не світив .
Щенячі очі, вас прощаю,
Ви суд були мій і докІр,
І карий слід моїх печалей
У вас відбито до сих пір .
Прощаю друзів, з ворогами
Цілуюсь наспіх у вуста.
У тілі немічнім кругами
Закінченість і пустота.
Та щиро множаться добрОти
В полоні білому перин.
А лікоть мій- що птахи дотик
На стомленім плечі перил.
І я легка , немов повітря,
Жду лиш однОго - все мине.
А хто відчув це болі вістря
За все пробачить і мене.
Болезнь.
О, боль, ты - мудрость! Суть решений
перед тобою так мелка,
и осеняет темный гений
глаз захворавшего зверька.
В твоих губительных пределах
был разум мой высок и скуп,
но трав целебных поределых
вкус мятный уж не сходит с губ.
Чтоб облегчить последний выдох,
я, с точностью того зверька,
принюхавшись, нашла свой выход
в печальном стебельке цветка.
О, всех простить — вот облегченье!
О, всех простить, все передать
и нежную, как облученье,
вкусить всем телом благодать.
Прощаю вас, пустые скверы!
При вас лишь, в бедности моей,
я плакала от смутной веры
над капюшонами детей.
Прощаю вас, чужие руки!
Пусть вы протянуты к тому,
что лишь моей любви и муки
предмет, не нужный никому.
Прощаю вас, глаза собачьи,
Вы были мне укор и суд.
Все мои горестные плачи
досель эти глаза несут.
Прощаю недруга и друга!
Целую наспех все уста!
Во мне, как в мертвом теле круга,
законченность и пустота.
И взрывы щедрые, и легкость,
как в белых дребезгах перин,
и уж не тягостен мой локоть
чувствительной черте перил.
Лишь воздух под моею кожей.
Жду одного: на склоне дня,
охваченный болезнью схожей,
пусть кто-нибудь простит меня.
ID:
976444
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.03.2023 15:56:50
© дата внесення змiн: 09.03.2023 19:53:04
автор: Lesya Lesya
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую! 
