У цій душі живе тепер вже тінь.
В полон захоплені надії, сподівання.
Чи дочекається вона якихось змін?
Прийде пора, повернуться бажання?
Живе… Ніщо не зупиняється навколо.
Радіють люди, посмішки, свята.
А в неї все – в минулому, нікого
Вже не зали֜шилось, бо відняла֜ війна.
У цій душі живе пустеча, тяжкість.
Нема за кого помолитись навіть їй.
Якби хтось знав, як залиши֜тись важко
Одній, адже була сім’я, родинний дім.
Майже у мить все зникло, лише біль
Живе тепер із нею, ллються сльози.
Тяжкі думки спалахують на самоті,
Але ділитись ними іще важко поки.
У цій душі нескоро спокій запанує
Хоч інколи, бо не поверне доля їй
Минуле щастя… Скорботні дні у сумі
Тепер приходитимуть, в спогадах тяжкі…
Ти поглядай навколо, може то – вона,
Ота душа, що тяготіє болем та сльозою.
Якщо не можеш чимсь допомогти, хоча б
Їй тяжче не роби, підтримай добрим словом.
