Три роки назад
Великий густий ліс, який для дитячих очей здавався, можливо, міфічним. Єдине подування вітру викликало миттєве шелестіння листя, трави, гілок, через які стрибають горобці й білки та три маленькі дитини. Вони шукали чи то розваг, чи то пригод, але в решті решт маленька поляна, відгороджена кущами та деревами, стала місцем-спогадом минулих років.
Одного дня знайшовши її, вони одразу зрозумілі — це місце створене для них. Наступний раз вони взяли все з дому, що потрібно, і пішли очищати й прибирати місце серед лісу, знецінене та засмічене людьми. Через пару днів лише глянувши на поляну, можна було подумати: « Яка вона щаслива!» — вигукнула одна з дівчат, а друга додала: «Якщо люди й далі будуть сюди ходити та засмічувати її, вона не буде такою гарною». Так вони прийшли до висновку заховати поляну від людських очей та рук, засаджуючи маленьку стежку до неї, рослинами.
Наступними кроками дітей були виривання чагарників і пошуки рослин, що приносили насолоду для очей. Одна завжди шукала папороті, друга — маленькі деревця, а інша — мініатюрні кущики трави. Висаджуючи їх то в затінках, то на промені весняного сонця та перший час поливаючи їх, рослини приживалися і виростали. Хоч вони не робили там нічого значущого, але це приносило їм велику радість та почуття відповідальності за всі рослини.
Та життя почало доганяти дітей і щоденні походеньки в ліс вже не були можливі для них. Так, на деякий час, а може і на декілька років, невелике місце серед лісу було обділене піклуванням маленьких рук. Тільки потім, прийшовши туди, подиву та розчарування не було межі — наслідки нещадних людей були всюди, куди не глянь, не залишилося ні єдиного місця минулої, залитої сонцем травинки. Але такою була не тільки поляна, а весь ліс.
