Війна забрала наше літо,
Тож перекотиполе супить тихо ніс.
На полотняній вишиванці квіти,
А твій садок (навіщо ж?) весь заріс.
Вона забрала ввечері розмови
Та нашу баню в металевій балії.
Зі скрині найцінніше, бо обнови,
Червоний пояс на моїй сучасній талії.
Вона забрала Симоненка вірш про жорна,
І той, що кутик загнутий, про піч.
А чорноземи у селі твоїм - надчорні.
Такою може бути тільки темна ніч.
Вона забрала стежечку на гору,
Де сплять померлі і наш дід Грицько.
І я не прала того літа штори,
Бо жИли в тебе в хаті бозна-хто.
Вона забрала щипані галУшки,
Твої із вишнями солодкі пиріжки.
Таку, як тільки в тебе, металеву кружку
І, в хрестики, на ліжку подушкИ.
І я ненавиджу її за це найбільше -
За те, що крала підло час у нас.
Твою долоню хочу у своїй скоріше
Й подвійне літо - буде про запас!
