вдягала маску
грала чесно
роль
чужої п’єси
затяг у кут самоконтроль
йшла по рефлексах
суспільство вибиває дух
у ритуалах
себе шматки доки не втух
давай
все мало
забутий пес
порожній дім
пил пустоцвіття
застиглий кадр
нейронів сплін
облізлі віття
себе за дрібку доброти
тепло омани
здала
незчулась
а чорти
вже жереб тягнуть
за рештки буйної душі
за тіло-ризи
нечистий
пане
не спіши
маю капризи
набуте кинула як зло
чужої волі
так легко стало
не збулось
хай нині в полі
сама стою на самоті
кущем терновим
покинула
місця святі
високе слово
пекуче сонце
злі вітри
виття шакалів
це воля
вінчана згори
ой, це не мало