У кожнім слові твоєму присмак брехні,
Її прикрашають вибачення бідні.
Я трішки втомилась копирсатись в лайні;
Знайшла у березні, покинула в квітні.
Протерла, вимила, а виявився - мідний;
Та позолота була для таких, як я.
Подумала, що як блищить, то гідний,
Тож враз, як та ворона, на сміття.
Блискучий лоск мені застелив очі,
Я виправдовувала, як в останній раз.
Історії ставали все коротші,
Запам'ятала всі кінцівки фраз.
Легендами мене кормив охоче,
Що врешті решт я отруїлась ними.
Забрав собі серце дівоче,
Залишилась із нервами старими.
І після тисячі розказаних казок,
Наступну не дослухала, бо завжди
У жодній із пожовклих сторінок
Не має й натяка на промінь правди.
