Німим я повертаюся сюди,
Поміж рядків, неначе мінним полем –
Та все ж іду, лишаючи сліди,
У вірш новий, що відгукнеться болем.
У день новий, прощаючись з зірками –
Мої розради в коловерті днів;
У день новий, затупцяний слідами
Поверх моїх невпевнених слідів.
– Та все ж іду, лишивши за спиною
Усіх моїх, що стали не мої,
І хвора ніч, засліплена журбою,
Мені невірні обира шляхи.
09.VII.2023
Сліди...в кожного вони свої- такі різні і такі подібні... Дякую, Максе, за чіткий, емоційний твір-роздум, який не лишає нікого байдужим. А римований вірш - це все-таки велич!
Макс Дрозд відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Поетична майстерність - це коли виходить легко передавати навіть свої нелегкі думки. Прочитав на одному диханні, викликає додаткові роздуми. Дякую за вірш (і те, що він не "білий" )
Макс Дрозд відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Та все ж іду, лишивши за спиною
) 
