Ти топиш мене у затоках очей
Білими перами хвиль
Вже не підведуся, ляжу на дно
А ти ж цього так не хотів
Якщо я вже тут, то навчи мене
Як ти́ живеш на глибині
Без Сонця і вітру та вільних птахів
У повній глухій німоті
І що ти мовчиш, як води в рот набрав?
Мені треба якось тут жити
Останнє, що чула - "мені шкода"
Та шкоди завдав ти мені
Якби я могла, забрала б тебе
Нагору, до білого світу
Та тебе повітря замучить і вб'є
Що ж нам тепер робити?
Дивись на мене, я пливу
У твоїх водах я живу
У тобі сповна розчиняюсь
Одна із сотні інших душ
