Вони кажуть, що я маю все.
А я не маю нічого
Без тебе.
Нам немає чого втрачати,
Бо у нас ні пилинки за душею.
Так романтично сяють зорі
У димі від моєї цигарки.
Повз проїхав поїзд,
На який ми знову не встигли.
Досить плакати за тим часом,
Який, як ми знаємо, нізащо не повернути.
Я зізнався тобі, що віддав би усе,
Аби знову вперше зустрітися поглядом
З твоїми небесними очима, з їх блакиттю.
Можливо, тоді б ми написали цей роман
Інакше?
Вони кажуть, що я маю все,
Що я повинен радіти життю,
Продовжувати шлях цією стежкою.
Вона не має кінця,
А я не маю нічого
Без тебе.
Цей вечір такий прохолодний,
І його прохолода застрягла між нас.
Тілом пробігли мурахи,
Проте цього разу від холоду.
Знову шумить поїзд.
Скільки їх ще буде?
Досить мріяти та будувати уявні сцени,
Які б ми могли додати до нашого роману.
Ця книга не напишеться, вже був епілог.
Ми обоє це знаємо, але хочемо дописати
Якось по-іншому. Проте, який сенс рятувати її
З ватри, коли сторінки, криво написані,
Давно зотліли?
Вони кажуть, що я маю все,
Що я повинен спати уночі,
Не рахуючи зірок, на які ти дивишся.
Вони не мають ліку,
А я не маю нічого
Без тебе.
Я знову стискаю твої долоні, щоби зігріти,
Але не відчуваю їх. Це лиш моя уява.
Завтра вранці зозуля почне відлік моїх років,
Проте я їх не рахуватиму.
Як спиться тобі, коли я досі кожної ночі
Намагаюся вигадати ліки від тебе?
Досить бути тим, ким я себе бачу.
Я лиш витвір моєї хворої уяви,
Котра лишила моє справжнє єство
Десь у закутках твоїх зіниць.
– Я схоплююся кожного ранку,
Усвідомлюючи, що бачив їх уві сні.
Навіщо?
Вони кажуть, що я маю все.
А я не маю нічого
Без тебе.
25.IV.2023
філософські роздуми з присмаком кохання...
Чудовий вірш! 
