Душа без крил , а все таки літає,
Коли два серця б'ються в унісон.
І що впаде вона іще не знає,
Коли любов мине неначе сон.
Вона жива, коли вже нас немає,
І десь літає в пошуках тепла.
Її не раз ще доля потріпає,
Та тільки в світі їй рівні нема.
Її так легко можна осквернити,
Залити кров' ю від гріховних ран.
Та важко душу буде нам зцілити,
Коли від віри залишився тільки сан.
Та вірю я вона таки прорветься,
Пройде цей шлях крізь терни до зірок.
І в храмі божім променем проллється,
Й у вірі кожен зробить перший крок.