Напевно не буду твоєю більше ніж коли вітер торкався мене твоїми пальцями, повільно знімаючи одяг, який одягали на мене інші, аж доки шкіри не торкнулись промінці тисячі полум'яних сонць.
І тоді стерлася пам'ять поколінь і весь біль планети.
Землю закутав лагідий оксамит чистої ніжності і любові.
Лишились тільки ми і потічки минулорічних снігів.
Кохай мене ніби завтра не буде, а вчора нам лише наснилося перед тим як врешті-решт прокинутися тут і зараз - новонародженими від тонкого як шовк почуття та білосніжного чекання на цей день.
Авторська начитка https://youtu.be/rP79VzYCY7o
