Хто вона? Жінка, яка у Донецьку жила.
Мала двох діток малих, чоловіка й котяру.
Та як до міста московська орда увійшла,
Налаштувала на хижі мотиви гітару,
Мусила з нього втікати, співати про те,
Що їй росія – родима сестра, не хотіла.
Бачила, що вона в серці й валізі несе –
Манію величі, ржу для душі та для тіла.
В Бучі осіла. Тут дім з чоловіком звела.
Сад засадила, городик скопала під овоч.
Кіт відійшов в потойбіч – пса собі завела,
Кізку гірську. Загорожу зробила вербову.
Йшли день за днем зі сім’єю з добром у руках –
Мали на хліб і до хліба, у будень і в свято.
Діти до школи ходили, займались в гуртках,
Пса випускали, з ним бігали лугом завзято.
Але тут знову біда – в край московські кати
Вдерлися підло вночі, лютий тер свої перли.
В цей раз, уже не ховаючи знаків, мети,
У бетеерах і танках на Київ поперли.
І на той дім, де жила пара з Дону з дітьми,
Кинули фосфорну бомбу – згоріла на попіл.
Добре, що діток завчасно накрила грудьми
Мати, як з мужем сиділа в підвальнім окопі.
Руку спекла, але діти лишились живі.
А чоловіка догнала злоба московіта.
Бляха, що впала, йому розпорола живіт.
Вмер, не доживши до тридцять дев’ятого літа.
Кізка і пес з ним пішли – таки в перший ще день -
Лапи спекли, дим шкідливий у жили набрали.
Хлопчик і дівчинка плакали, брали до жмень
Лють й у рашистів її ув уяві жбурляли.
Жінка ховалась з дітьми по вцілілих хатах,
Доки не вийшла із міста, де танки ворожі.
Фану побачила жовто-блакитну, як птах
Кинулась з дітьми до місця її загорожі.
Там обігріли прибулу й потомків її.
Довго від радості й болю всі троє ридали!
Львів став їм рідним, у ньому не було боїв.
Тільки ракети літали, але їх збивали.
Син ліз під стіл, як тривоги лунала сурма.
В доні були час від часу судоми нервові.
Вільна вже Буча. Та в ній у них дому нема…
Молиться й жде перемоги родина у Львові.
Біль,страх і горе принесли в Україну варвари. Але український дух, силу волі, варварам не здолати. Україна була, є і буде віками. А проклята, раша-параша, зігниє.
Біль,страх і горе принесли в Україну варвари. Але український дух, силу волі, варварам не здолати. Україна була, є і буде віками. А проклята, раша-параша, зігниє. 
