Вечірнє поле вишито снопами,
поволі тихне птаства веремій
і скрипалі нічні заводять гами
у лузі, де лишився травостій…
Знайомі нотки вітерець доносить
і виринає з пам’яті ріки
мотив дитинства, несучасний досить,
такий далекий і такий п’янкий…
І зорями спалахує неспішно,
з-під присмерку смерічок довгих вій,
залишене у юності колишній,
у бурі тиші, сонній і німій…
Палітрою минувшини історій
нічний пейзаж на полотнину ліг,
від неба голубого – лиш цикорій
обабіч шляху, як Петрів батіг…
Мов яблуко цей сон зоря надкусить,
цілюще сяйво ранок приведе,
бо день новий хоч як, а бути мусить,
і він для серця кожного – едем!.
9,10.08.2023
