Несамовито лютувала весняна гроза. Дідусь Крук огорнув крилами своїх онученят. Разом сиділи на товстій гілці у центрі густого верховіття старезного дуба.
- Карль-карль – тоненько пищали вони – боїмось, дідусю, хіба цей дуб витримає? Он, диви, поламані гілки Яблуні. А зовсім поряд, тітонька Берізка лежить. Вітровій витяг її з корінням.
Вона плаче разом з дощем… Страшно!... Дуже боїмось!
- Кра!( це по крук’ячому: «Тихо!»)Не панікувати! Краще допоможіть гусені та комашечкам. Сховайте їх швиденько під кору. Наш дуб тисячолітній, має міцне розгалужене коріння! Він вже стільки негод витримав! Он маленьким рослинам сутужно. У сон-трави корінці вимило. А в проліски цибулинка ледве тримається. Добре, що росте у густій травичці. А там щільно сплетені корінці. Захищають блакитнооку. Скоро гроза вщухне. А ви послухайте, яка пригода трапилася зі мною малим.
- Дідусю, хіба ти був малим? – здивовано запитали крученята.
- Був… Усі спочатку бувають малими, а потім вже виростають – задумливо посміхнувся старий Крук. Як і всі живі істоти на Землі мають власний рід і коріння.
- Карль-ля-лю, карль-ля-ля – реготали діти. У нас нема ніяких коренів! Крила, лапки, дзьоби… Ні у Зайцюні, ні у ластівок, ні у журавликів, та й в галасливої тітки Сороки – нічогісінько! Коріння рослин і дерев видно! А в нас де???
- Не все коріння можна побачити. Але в усіх нас воно є! – заперечив дідусь. Наше – невидиме, але найміцніше! Коріння – це місце, де ти народився і зростав. Це твій рід, родина, рідний край. Магічне! Воно з кожним роком вашого життя буде міцнішати!
- Дивина тай годі - зітхнули крученята… Невже це коріння не пускатиме нас до далекої Африки?
- Чому ж, можете увесь світ облітати, але знайте, що вдома – найкраще! От яке чарівне, невидиме коріння.
Гроза стихала. Вітер майже не шелестів. Крученята потягнулись дзьобиками на волю. Та враз небо спалахнуло, щось блиснуло в очі. І всі вони сполохано притулились до дідуся.
- Карль-карлі! – кажи вже свою історію…
- У мене тільки виросло пір’ячко – я вчився літати. Мама з татом не відпускали нас далеко з сестрами. Та я страшенно був допитливим. Пхав свого дзьобика усюди. Шукав пригоди на свій хвіст.
- Одного дня я непомітно відлетів далеченько. Пурхав собі з гілки на гілку, з дерева на дерево. Тай залетів аж до сусіднього старезного-престарезного густого лісу. Стільки ж тут було різних дерев та рослин! Особливо я полюбляв розглядати корінці та корені. Глип, а я посеред широчезної галявини. На ній стояв дивний будиночок – корінчиночок. Це я йому таку назву вигадав. Бо збудований з різноманітних корінців, які тільки є у всьому світі! Ого! Такого дива я ще не бачив! Але чув від своєї прабабці Кручинихи про цей ліс та про знахарку-цілительку Корінчиху. Та всіх звірів і птахів лікувала різними корінцями. Це точно її домівка спалахнуло в моїй голові. Прабабця застерігала, що діткам до неї не можна наближатись без супроводу дорослих. Може перетворити неслуха на якийсь корінь. Ось і
все, подумав я. Зараз з мене вийде маленький корінець. Ніхто і ніколи мене не знайде та не впізнає… Я сидів у густому гіллі блакитної ялинки, що росла біля будиночка. Тікати додому якнайшвидше! – говорило моє внутрішнє я. А цікавість заспокоювала: а як же пригоди? Тихенько сидітиму і роздивлюсь будиночок. Тут, в гущавині блакитної ялинки,
мене ніхто не помітить – гадав я. Фундамент будинку був міцнющим – з коріння дубів, грабів, тиса, ясеню, сосни, модрини, липи, ялівцю, горіха. Стіни з ліан, лопуха, петрушки, кульбаби, цикорію, хрону, любистку, оману, хмелю. Вікна кулясті – з омели. Доріжка до будиночка вимощена з моху. Дах увесь у квітучому лататті різного кольору. Зовсім не страшно, - пробуркотів я сам собі, позіхаючи. За мить солодкий сон огорнув мене. І снилось, як давала цілителька різному лісовому люду корінці.
- Ось, Білкусю, корінь плакун-трави. Він від відьом і чарівників.
- Іжакевичу, тримай корінець валеріани - оберігає від укусу змій.
- А тобі, Зайцюнику, корінь оману-дивосилу – сильним духом станеш!
- Рани вовка зцілили за три дні коренем Адамової голови. А золотий корінь отримала пані Совуха Мудрагелія. Бо вона геть знесилилася від галасливих учнів. Може то й не сон був.
Тільки прокинувся я вже вдома, на гілці цього дуба. А поряд усі мої рідні.
- Корінням за землю тримається дерево і рослина, а людину та птаха коріння тримає за свій рід, батьківщину, Батьківщину!
Гроза давно відійшла. Вода вимивала ще нові й нові корінці.
- Як би нам туди злітати, у старезний ліс – подумали крученята…
- Дідусику, який ти сміливий! – голосно прокракали вони.
ID:
992471
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 28.08.2023 21:18:12
© дата внесення змiн: 28.08.2023 21:18:12
автор: fialka@
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую! 
