Старий батько не нажив
За життя нічого
І промовив при кінці
Так до сина сво́го:
- Цей годинник золотий,
Родинний - ти знаєш,
Віднесе́ш його в ломбард
І там запитаєш,
Скільки ко́штує і з ним
Назад повертай,
І про ту їхню ціну
Мені дати знай.
Запитав, вернувся й каже:
- В 10 оцінили,
Бо його за всі роки́
Вже досить зносили.
- Тепер йди до ювеліра,
Хай дасть свою цІну.
Пішов син, правда скрививши
При тім трохи міну.
- Оцінив в 150 і був радий взяти.
- А тепер його в музеї
Треба показати.
Рад не рад пішов в музей,
Назад повертає
Фонтан радості з очей,
Ледве промовляє:
- Дають, батьку, 500 тисяч!!!
Кажуть унікальний!!!
- А тепер послухай, сину,
Мій ро́зказ повчальний.
- Не лишайся там ніколи,
Де тебе не цінять.
Витруть ноги, не слухавши,
І за гріш замінять.
