« Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть...»
Кобзар
***
Не оминаю титли, коми,
поета не псує війна...
пишу собі... а як нікому,
то це хіба моя вина?
***
Не знаю, що не треба більше
вибагливому читачу,
чи списані у небі вірші,
чи не почуті, як мовчу.
***
Яке кому до того діло,
що все життя і кожну мить
своя сорочка ближча тілу –
це ж не душа, яка болить.
***
Оцінюють найвище те,
що виглядає як солідне,
це очевидно, та проте
сліпому видиме не видно.
***
У фурії усі свої –
і світочі, й багаті боси,
але оцінює альфонса,
який обожнює її.
***
Пегас окрилює катрени...
Олімп чекає перемог...
оновимо свої знамена
та гімн і нас почує Бог.
Узагальнення
Нема кому, як це було раніше,
присвячувати оди... ямби, вірші...
себе недооцінюю, аби
оцінених не прибувало більше.
Поява ШІ* у поетичній ніші
не додає азарту боротьби.
* – штучний інтелект
(Бо невпевнений поет - то як сором'язливий артист: фіаско!)
