У вечірню годину, коли сповільнюється навколишній рух і стишується галаслива розмова, лакмусом, що я — то homo socius, підступає під горлянку самота. Допоки людину закуто в ланці теперішньої анатомії, їй ніколи не побороти свідоме чи несвідоме прагнення розчинитись у групі собі подібних. Інакше — вона нудьгує. Натомість, у мегаполісі, серед велелюддя і машин, хочеш виокремити свою індивідуальність, не загубитись у юрбі. Тому будинок варто придбавати десь у містечку з кількістю мешканців 20-50 тис. Для балансу між собою і ними. Для змістовної самотності, для служіння суспільному благу.
Так містечко невелике...
