Готуючи свій твір до конкурсу, замислився. Тяжко замислився. Адже конкурс з нагоди ювілею мого земляка Квітки-Основ`яненка. Земляка, можливо найфундаментальнішого. Принаймні у літпроцесі Харківщини. А можливо, й усієї Слобожаншини. А, ймовірно, усієї України... Час іде. Щось зникає, безслідно. Щось спливає знову. А ще щось - лишається нетлінним...
Ось, приміром вірш Тараса Шевченка "До Основ`яненка"... Вірш написано в останні місяці 1839 року, у Петербурзі... Написаний під враженням від нарису "Головатий". Нарис читав Тарас, ймовірно, у десятій книжці журналу "Отечественные записки". Тоді ж Шевченко почав листуватися із автором нарису, Основ`яненком. Твір Шевченка свідчив про велику повагу до письменника, до його внеску в українську літературу. Доречі, нарис Квітчин "Головатий", слід розглядати у значенні першоджерела, бо знаменитий запорізький ватажок бував у гостях нахарківській Основі і Квітка знав його особисто.
Самий же Шевченків вірш належить до жанру поетичного послання...
Водночас у вірші - ширший смисл і зміст...
Тож, міркую я, і твори конкурсу повинні нести у собі широкий спектр думок.
І взявся я за першоджерела -твори свого земляка.
І поринув водночас у літературну критику. Критику його доби. Критику за його життя. Це, мені здається, вкрай важливо. Адже, як каже мій знайомий священник: "Руку людині слід тиснути тоді, коли вона ще тепла..."
І вірш Шевченка - то вже була критика. Критика позитиву. Критика дії. Адже урядові кола вже тоді відчули ворожу царизмові тенденцію вірша. Тому, що вірш був справжній!...
(далі буде)