Хоч слово скажи, прошу про відвертість,
Мені вкрай важливо відчути тепло.
Нехай скрізь тривоги і спогади вперті,
Та я з поміж них все ж побачу гало.
Чудових серпанків над прірвою часу,
Де янголи тихо прикрасили хіть.
Напевно самотність згоріла відразу,
Розбещена дійством, що йде мимохідь.
Хоч слово скажи, хай далі як буде,
Можливо, політ у піднесену вись,
А може, як завжди, засніжений грудень,
Що сивим морозом затягне униз.
Прямісінько в пекло, на дно й порятунок
Шукати не варто, він мчить навздогін.
А серце, знов спрагле, якого ґатунку?
Чи має можливість підняти з колін?
Хоч слово скажи, чи флюїд невеликий
У душу всели, мов весна зачаруй.
Як важко ступати між людом столиким,
Вкладати свій щем до абияких рук.
Несила так жити в знервованім світі,
Коли новий день знов затулить твій шлях.
Я маю можливість любити щомиті,
І мов передвісник все чути здаля.
13:00, 18.11.2016 рік.
Зображення: http://mulpix.com/flamingoru
