Дощить... І вітер завиває,
В душі. А серце так болить,
Воно усе крізь себе пропускає,
Не зупиняється, горить.
Важкі думки колонами ідуть,
Для них завжди відкриті двері,
Вони прийшли, стоять вже тут,
А вийдуть поки тільки на папері.
Пульсація, у скронях молотки,
Вистукують осінньой туги ритм.
Душа й емоції закриті на замки,
Потрібен ключ від них, щоб далі жити.
Прозріє кріт сліпий, який всередині живе,
Коли назовні вийде все що наболіло.
І та журба, що жити не дає,
Мабуть розвіється, покине тіло.
А світ готовий до думок дурних?
Які себе покажуть і розкриють.
Чи може від цих в'язнів звільнених,
Відвернуться і наодинці кинуть.
На роздоріжжі, на розпутті,
Водночас всюди і, нажаль, ніде.
Їм спокійніше буде на папері,
Бо мало хто їх тут знайде́...
11.10.2023 Етилен
