Художник розмащує кольори,
Золоті, зелені та й багряні.
Наприкінці сірим їх оповив,
Бо золото вугіллям не стане.
Дитина щасливо листки збира,
Не боячись лягти разом з ними.
Адже він почуває в них життя,
Яке може розтопити кригу.
Старина доглядає косиці,
Бо хоче ділитися любов'ю.
Бажає, щоб вони не зогнили,
Поволі заплющуючи очі.
Небо криє полотно сталеве,
Старих у вічність відправля вітер.
Непомітно ростуть на деревах
Історії в'янучого світла.
