(продовження)
Одного разу Григорій Федорович утнув каламбура:
"Люблю я знать,
Да не всегда,
А иногда
И знать,
Не дай бог знать!"
(Вперше надруковано в журн. «Харьковский Демокрит», 1816, березень, відд. 3, с. 64. Підписано графонімом: (…) Автограф невідомий. Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 2, с. 376.)
Тож, поміркуємо ще трохи про п’єси Квітки...
Звернемо увагу на те, що найвідоміша його п’єса “Сватання на Гончарівці” була поставлена у Харкові улітку 1836 року. Називалася вона тоді “Сватанье. Малороссийская опера в трех действиях”. У Харкові ж вперше показали і комедію у двох частинах “Шельменко-денщик” у 1840. (Саме тоді, як побачив світ і "Кобзар" Тараса Шевченка...)
Обидва драматичні Квітки твори посідали тронне місце у репертуарі українських труп у ХІХ ст, та багаторазово оживали на сценах українських театрів у ХХ столітті: у Києві, Харкові, Львові, Одесі тощо..
Слід наголосити на соціально-побутовій комедії “Сватання на Гончарівці”, дія якої відбувалась у Харкові, на Гончарівці.
Увага! Прем’єру для містян підготувала театральна трупа російського (!!!) актора, режисера та антрепренера Людвіґа Олександровича Млотковського (1795-1855). Жива гра акторів, соковитість української мови з її слобожанською говіркою обернулися грандіозним успіхом.
Упродовж десятиліть п’єсу цю неодноразово ставили у Києві, Чернігові, Одесі, Миколаєві, Сімферополі і навіть Таганрозі, що тоді вважався Малоросією.
Успіх твору гарантувало вдале поєднання дії та сюжету, майстерні діалоги, філігранно дібрані пісні.
Не випадково, що 1909 року класик української музики Кирило Стеценко (1882-1922), якийй тоді ще шукав постійного місця роботи, і диригував та викладав в різних навчальних закладах, написав музику до цього театрального шедевру.
“Сватання на Гончарівці” нині взірцева національна опера...
Текст твору і коротку біографічну довідку надсилати із позначкою НА КОНКУРС КВІТКИ
на ел-скриньку zeitglas.kaniv@gmail.com
