Тепер за моїм вікном плюс двадцять,
За твоїм, напевно, всього плюс два,
Ми прощалися уже разів кільканадцять,
Не сказавши саме ті важливі слова.
Я пішла перша, ти ж - не зупинив...
Водоспадом котились сльози з очей.
В мені руйнувався та пав цілий Рим,
Я не знала як жити без наших ночей
У сонячній Одесі, де були наодинці:
Пили каву на світанку, увечері вино,
Здавалось, ми рідні, а зараз чужинці,
А, знаєш, сьогодні мені вже все одно...
Бо знаю, що зустрічатиму тебе у снах,
В яких будемо разом, мабуть, тисячу літ
Нас не зрозуміють навіть на небесах:
Як можна кохати, відпустивши у вільний політ...
