Як дотик рук, спітнілий але теплий,
Як передсмертний подих в повну міць,
Так все приємне витікає з нетрів,
Природної властивості нас тліть.
Бо те життя, що дане нам невольно,
І ті всі муки що встелили шлях -
То необхідність нас відчути кров'ю,
Дух часу, перевтілюючий в прах.
Той дух - не зло закрите в суті світу,
Це те що стимулює нас творить,
Бо безкінечність зажимає в сіті
А вічність конфіскує цінну мить.
Й нехай ревуть страждаючі буддисти,
Що тиснуть кнопку виходу із гри,
Бо та відмова шлях свій переплисти -
Лишає нас діяльності іскри.
Втонути встигнеш, хлопче, час настане.
Візьми ти найцінніше з всіх культур -
Створи свою, і поки не зів'янеш,
Відмовся від належності тортур.
Життя - ресурс, естетика - це сила,
Що дозволяє відчувати шлях,
Куди зведе нас скоро всіх могила,
А вічність втопить у своїх пісках.
