Я зморився від ноші земної.
Зоревічністю марить померкла душа.
Вже в дорозі, можливо, за мною
Та, якій не давав ще ніхто відкоша.
Хай ще юність клечає обличчя,
Та утомою снядіє серце давно.
Імовірно, тому вже за звичай
Упиватись мені до смеркання вином.
Все сильніше нутром охололим
Норовить уві сні закінчити цю путь,
Де не гасли б заграви ніколи,
Що у край без печалей і часу ведуть.
07.ІІ.24 р.
Подобные произведения огромная редкость в мире поэзии. Оно излучает аромат озона, как после удара молнии. Не всякому дано размышлять о подобном, а уж правильно написать, расставив верные акценты, могут только люди с задатками гения.
У вас получилось. Мои поздравления, молодой мастер!
Прозектор відповів на коментар Zorg, 10.02.2024 - 14:51
Нащо применшувати, сказали би прямо, що таке під силу лише геніям) Дякую, радий візиту
Нутром норовить - це безособове словосполучення, а "закінчити путь" життєву у сні, де б не гасли заграви, що ведуть у край без печалей. Втім, зворот і справді хитромудрий, радий візиту