В'юн і щука (за мотивами української народної прозової байки)
Притисла гострозуба щука
У темному кутку
В'юнка маленького, падлюка.
-Ну що, знімай ти брошку,
Я їстиму тебе потрошку.
- Та зачекайте, паніматко,
Моя тут скраю завжди хатка.
Ще з'їсте, а вам сповідатися тре.
А та подумала, а й справді, встигне,
Куди спішити, ще зжере.
В'юн-не гаряча страва, не схолоне,
Куди він дінеться з полону?
-А що тут церква є?
Чи де відмолювать своє?
-Ідіть за мною, паніматко,
Церквицю одну знаю.
Он бачите зелена крайня хатка,
Заходьте там просторо
І висповідають скоро!
Зубаста щука тільки шасть -
А то рибальський ятір!
Ну що, сиди тепер, святошо,
Вже йде рибалка-міхоноша!
Мораль така: Зібрався їсти - довго не міркуй,
Бо запливе в'юнок за буй!
06.07.2024 р.
Оригінал
В’юн і щука
Колись щука застукала в’юна у тім куточку, що не було куди йому втікати. Ото він бачить це горе та й каже:
- Чи ви, паніматко, сповідались? Вона каже:
- Ні.
Тоді він каже їй:
- Ідіть же, я вас висповідаю, а тоді мене і з’їсте.
Вона його питає:
- А де ж ти мене висповідаєш?
Він каже:
- Тут і церковця є.
Ото вона послухала його та й ідуть удвох до тої церковці. Він її привів до ятеря та й каже:
- Ідіть за мною.
Вона улізла в ятір та вже й не вилізе, в’юнові ж сімнадцятеро дверей у тім ятері, то він зараз і виліз, тоді бігає кругом ятеря та й каже їй:
- Сиди, святоша, поки прийде рибалка-міхоноша.