Пес, зайчиха, бедрик, киця
Між собою, як годиться
Жили – в злагоді та дружбі.
Тільки скаже хтось з них: «Нуж-бо
Покажімо свої вміння
Те, до чого в нас горіння».
Киця м’яч візьме без спору,
Копне його, кине вгору.
В сіть закине (і це вміє).
Попаде в кільце, зрадіє.
Песик їй гучно мовить: «Браво!»
Бедрик сяде поруч в трави,
Крильцятами затріпоче.
Цьомкнути зайчиха схоче
Й це зроби́ть не забариться.
Скаже дякую всім киця.
Песик до катання звик.
Він сідає в черевик
І згори летить щодуху,
Як на ній є білі мухи,
Тобто, вкрив цю гірку сніг.
До таких ось звик утіх!
А як тепло, в черевику
Він пливе по річці Дикій.
Взимку песик ходить босий
І зайчисі в нірку носить
Гілочки, які без ґав
Із дерев в саду зірвав.
Вуханиця ж любить літо,
Коли трави пишні, квіти.
Їх на аркушах малює,
Друзям і батькам дарує.
Бедрик між тварин літає,
Вправно крильцями махає.
Так він робить прохолоду –
Влітку, у жарку погоду.
Як гарячих днів багато,
Важко дихати малятам,
Полетить в небесний край.
Хмарці скаже : «Набирай
В груди воду і без ляку,
Роздавай моїм друзякам».
Влітку зробить так, авжеж,
Взимку бедрик спить без меж –
Поки березень, це знай,
Не постукає у край.
Отак і живуть малята -
Добре, в будень і у свято.
Вчись і ти від них дружити,
Дні з добра й любові шити.
