Коли ми вдвох, я розумію...
Щастя постає як тайно-оберіг,
Дарує чашу мудрості й тепла,
Що зводить душу з розуму сплетіння.
Та ледь, острепенувшись із віщання,
Тайно-силими озвуться кров та піт,
Де звідкілясь мандрують потішання
У казані родючості, богемних літ..
Та безумовно в мозаїчнім імпресіонізмі
Розчиняємось ми вдвох як у пітьмі,
Знаходячи шляхи священних таїн,
Ми прагнемо в буденності стрімкої тишини.
Та прагнем вдвох з тобою
Безперечності думок, безпосереднього спокою,
Що дасть потік палких стремлінь
До тамбуру одвічних мерехтінь твоєю ніжною рукою.
11.12.2018