дід святослав хоробрий
двірник
завойовник округлих метрів
бруківки подільської князь
дух розлогого ритму
заклинатель рози вітрів
вимітає іллінську
й усі культурні нашарування
о восьмій щоранку
на непарному березі вулиці
він шарпає жовті кораблики
що прийшли на цю пристань згори
минулої ночі
здолавши
останні кордони тепла
помело вивергає вогонь
цей
нащадок змія горинича
ганяє гарчанням студентську молодь
й пилюку по тротуару
жрець сутулих парканів
наказує дверям кав'ярень
прокинутися
й гомоніти
сварить колеса
здирають-бо шкіру з асфальту
ганить чернь
яка поспішає на офісну працю
гей
не лізьте під руку
чи не бачите
де і як
краще мене обходити
мене не обходить
ходите як попало
і найвищої ноти сягає
клята
війна
рсня
та лиш раз набуває плоті
коли річі-пес у куртці
кидається обійматися
я скучив малий
ти як
а часом дід стане й застигне
холодно гляне на сонце
і покладе на повіки
найменшого номіналу
липові листки
й без поспіху переправляється
з мітлою через дорогу
сам собі
перевізник в її потойбіччя
спостережливо і талановито 
