Примара у вікні зʼявилась,
І знову місяць завітав.
Ті 30 днів швидко летіли,
І він баладу заспівав.
Баладу серцю, жгучу, з сумом,
Вона як лезо ріже грудь.
Буття та сутність враз розбились,
І біль та сльози не минуть.
Не обійдуть вони ту сповідь,
Яку ти разом заспівав.
Ти був як янгол, павший з неба,
Розривав хмари, вітром став.
І всі ті муки є як молот,
Лупали тіло, як граніт.
Я підійду, я подивлюся,
В тобі побачу весь свій світ.
На руки візьму, і по стежці
Із крові, болю проведу.
Дорога з пекла та печалі,
Гріхи на душу всі візьму.
Ми заспіваємо молитви,
Взивати в рай гучно почнем.
Схилю я плечі над тобою,
Через печалі в мить пройдем.
Шлях закінчився, під скалою
Я проведу тебе у храм,
І поруч ляжу, складу руки
На зло примарам та страхам.
Навхрест під серцем твої руки
Я тихо з жалем покладу,
Від ядовитої розлуки,
Разом з тобою я піду.
І наші кості, разом з духом,
Під храмом швидко зогниють.
Більше нема болю розлуки,
Пропали душі, вмерла суть.
Ти закінчив свою баладу,
Очі на мене, я мовчу…
Ти покачавши головою,
Сказав мені: «Я вже піду».
