Так , іноді, так іноді буває -
апатія стоїть коло дверей.
Від звичних радостей життя відволікає
і на "слабо" безжалісно бере.
Ще й не дає душі співати пісню
і з труднощами вибратись на герць.
А за вікном ще й дощ шумить навскісно
як пропонуючи розклеїтись вкінець.
Я п'ю міцний, ще й витриманий віскі,
гарячий в шлунок котиться комок -
надуманий знеболюючий засіб.
Здавалося б, що щастя не порок,
але життя диктує : не на часі.