Осіння ніч і дощ ридає,
Шум потяга понісся в даль,
Самотньо руки простягає
До мене в темряві печаль.
Тільки безсоння пригортає:
На небі, навіть, зорі сплять,
В дощу так хочеться спитать:
"Чому ночами ти блукаєш?"
Не відповість мені - я знаю,
Сховав як під вуаль чоло,
Зі мною теж таке було:
Я відчуття ці пам'ятаю.
Здається, простір теж не спить,
Сльози дощу збудили вітер,
Він сон мій так прогнав сердито,
Що той тікає аж тремтить.
Вже близько ранок - ніч минає.
Стомився дощ - наче дрімає,
Мабуть мій сон пішов до нього:
Всміхнувся день і Слава Богу!
Галина Грицина.
