Швидкий поїзд розриває тишу ночі,
Мабуть він летить туди де зара ти,
Може завтра він твої побачить очі,
Прогуркоче він тобі моє: "Прости".
Місто спить,а я пишу для тебе вірші,
Може хоч один із них тебе знайде,
Ти почуєш, бо сама душа їх пише,
Твоїм серцем кожним словом він пройде.
Не втрачаю я надію ,не втрачаю,
Вірю доля подарує зустріч знову.
Місто спить,лише у мене сну немає,
Я з тобою через біль веду розмову.
Гуркіт поїзда нічну сполохав тишу,
Мабуть зовсім я до ранку не засну,
Я для тебе,я про тебе вірші пишу
Ту далеку,таку милу,чарівну.
Не судилось,не збулося,розійшлися,
Роз'єдналися з тобою на роки,
Та в душі моїй і досі збереглися
Блиск очей твоїх і лагідність руки.
Наче чую як лунають серед ночі
Твої кроки , наче ноти на папір.
Що забуду тебе, вірити не хочу.
Що забула,ти сама собі не вір.
Чуттєво та проникливо. 
