Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, пастельних, глянцевих мазках.
Безкрайній вир галактики безсоння в твоїх долонях
Світ — космічний пил, і креше сонце з білого захмар'я
Жагу і ллється цвітом золотим, дощем, любов'ю, радістю
Потоком, скуйовджена звивається весна
І п'є захланно, пристрасно, мов поле
Яріє від духмяного питва.
Ти вся зі світла, безуму та шалу, плодів землі, примхливих голосних,
В рядках силабо-тоніки, що перса вкрива неначе складками хітон,
Спадаючи в пахкий липневий жолоб, серпневий обрій, випита любов.
Терпка, цитринно-юна, полохка, м’яка волоссям
Мов карпатський килим, устелений чорницями і повен
Тепла твоєї шкіри. Тінь скрадлива,
Тремкий кришталь, знайома й непізнанна,
Небесний сум, проєкція всього,
Що є, в чуттєву хлань, захланну повінь
В прекрасний образ повні, всіх чеснот
Піднесеного серця над серцями, мережа слів
Натхненна і проста, палахкотиш жаркими язиками
Святого полум'я і обпікаєш там
Мої слова, що сходять у мовчання.
23.10.2023
ID:
1026970
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.11.2024 09:48:50
© дата внесення змiн: 21.11.2024 09:48:50
автор: Володимир Каразуб
Вкажіть причину вашої скарги
|
