Блін! Коли тобі якраз стільки, коли на запитання
- Скільки тобі? - Ти або переводиш стрілки, бо не
хочеш здаватись надто малою, або уникаєш питання,
вульгарно кокетуючи – у жінки про вік не питають.
Тобто – тобі і не туди, і не сюди. І ще й погода не відповідає настрою.
( якби ж то від синоптиків все залежало) – приходить він.
Спочатку ви п’єте чай. Боже, до кожного цього листочка торкалась
якась китайська дівчинка чи жінка. І кожен ковток, наче доторк її рук.
Наче вона пестить твої нутрощі. Потім ви довго курите і дивитесь в вікно.
Лінії на спортивних штанях хлопців, що лузають насіння на лавочках,
ніколи не перетнуться! Ніколи! А лушпиння злітає з їх вуст
маленькими чорними птахами. І от ти вже починаєш любити тих хлопців.
Дарма, що по ночам вони крадуть магнітоли.
Може вони просто люблять музику.
Блін! Може вони меломани! - Виправдовуєш їх.
Потім ви курите. Довго і смачно. Ти ніколи не кинеш. Ніколи.
Приходить усвідомлення, і немає навіть ніякого внутрішнього протесту.
Ти кажеш про це, констатуєш факт вголос.
Але потім враз всі теми для розмов закінчуються.
Так само закінчується цукор чи сіль у домі.
Тільки щоб позичити тему ти не збігаєш до сусідки.
Тому, треба змінювати обстановку.
- Ходімо. – Бере тебе за руку він, і ви йдете.
Люди завжди називають якісь генделики улюбленими,
і намагаються чим найчастіше ходити туди, щоб стати «своїм».
Це дає певні привілеї. Як от мацати офіціантку за сідниці,
і не отримати за це по морді. Там ви напиваєтесь. А що?
Завтра не понеділок, щоб починати нове життя,
що в принципі, саме по собі, не можливо.
Можливо тільки щось змінити у ньому.
А от почати нове - дзузьки. Тобто сьогодні ти можеш іще
не приховувати якісь свої вади і погані звички, коротше,
бути такою як завжди. Такою, якою ти будеш навіть в вівторок.
Але ж якби ти прикидалась ідеальною, або як мінімум правильною,
від нього усе одно не приховати. Він знає хто ти, знає про тебе все,
він бачить тебе наскрізь. Можна навіть сказати – читає твої думки.
І називає тебе, мов виносить вирок, мов дає ім’я своїй наступній
домашній тваринці, мов оголошує станцію прибуття, мов пророчить,
він називає тебе – моя махрова сатана.
Ти закидаєш високо голову, і перекидаєш ще чарку.
А коли розплющуєш очі – поряд нікого.
Тільки офіціантка дивиться якось скоса.
Але тепер ти усе про себе знаєш.
І тобі спокійно, наче після розмови з богом.
04.06.2009 ( Київ )