До Дня Незалежності України
Куди Ти прямуєш і разом мене
Вздовж прірви ведеш по стежині?
Були ми вже знизу! Гадаєш мине?
Й осядуть на стріху хатини
Щасливі лелеки? У небо злетіть
Так хочу, до низу не можу!
Втомилися чвари щодня ми терпіть,
Й ладнати навкруг огорожі...
Куда Ты идешь и с собою меня
Тропинкой ведешь вдоль обрыва?
Мы были внизу уже! Хочешь, чтоб я
В условиях нервного срыва
С Тобою вдвоем бесконечно летел?
Но, вниз не могу, только к небу!
В печенках сидит уже Твой беспредел,
Он с привкусом черствого хлеба...
Ти хочеш, щоб став на коліна і впав,
А, може, і зовсім - в могилу?
Щоб друзів своїх за обіцянки здав,
У зради позичивши силу?
Кому ж ті закони нам Боже приніс?
Бо право одне тут існує,
В нім «зеленню» душ забуяв пишний ліс
Й безкарність повсюди панує...
Ты хочешь к земле меня низко прижать,
А, может, и вовсе - в могилу?
Заставить свое у своих воровать,
Безумства используя силу?
Кому же законы написаны здесь?
Ведь правила лучшего нету,
Чем «зеленью» душ прорастающий лес,
Убогостью мыслей согретый...
Навіщо ганебністю Ти розцвіла
Під усмішки псевдогетьманів?
Корисливість їхня у кут завела,
А ціль - лиш набити кармани!
Наліво й направо пустили Тебе
Злидарно прохати по світу...
Коли ж Твоя доля вже розум знайде?
Чи казкою будем зігріті?
Зачем Ты творишь просто гнусную чушь,
Ухмылкой правителей спета?
Они завели тебя в дикую глушь,
Нагнули, пустили по свету!
И в позе заведомо пошлой ходьбы
Налево, направо решают...
Ну, разве хотела такой Ты судьбы?
Их сказки Тебя утешают?
В гонитьбі за тінню солодких вершків
Будуєш хати тільки «з краю»
Й не бачиш під рясами різних попів
Гебешників, прагнущих раю
Та лише для себе, - у Мерсах летять,
А землі пустують в блаженні...
І натовпи бідних на сходах стоять,
Благаючи чуда-прощення!
В погоне за призраком радужных снов
Ты строишь дома только «с краю»,
И вовсе не видишь под рясой попов
Гэбэшников, жаждущих рая
Но лишь для себя, - в Mерседесах летят,
А земли пустуют в блаженстве...
И нищие толпы у входа стоят
Разрухи Твоей совершенства!
Не свій Ти розкинула в небо шатер
Та, ріки течуть невблаганно,
Можливо забула, - Ти - матір сестер,
Хоч та, що найстарша старанно
Плюндрує свій дім - а це Київська Русь,
І тисячу років - ми діти!
За вискочу боляче, я й не берусь
Її намагання судити...
Не свой Ты раскинула в небо шатёр
Но, вспять не повернуты реки,
Наверно забыла, - Ты - матерь сестер,
Хоть старшая - стер*а навеки,
Забыла свой дом - это Киева Русь,
И тысячу лет все мы дети!
За выскочку страшно, судить не берусь,
Запал ее глаз на планету...
Хай буде, історію не розділить,
Як кажуть, - в сім'ї не без цього,
Ми будемо завжди сестричку любить,
Вини там немає народу...
Прокинеться, знаю, Могутняя Русь,
І князь Володимир повстане,
Я перший тоді медовухи нап'юсь,
Дешева горілка - не тягне!
Да ладно, историю надо хранить,
В семье не без места уроду,
И будем ее все равно мы любить,
Ведь нет там вины от народу...
Однажды проснется Могучая Русь,
Владимир Великий воспрянет,
Я первым тогда медовухи напьюсь,
Не водки, - дешевка не тянет!
Від щирого серця бажаю Тобі
Здоров'я і мирного неба,
Ти справишся, вірю, бо суть не в їді,
А в силі «духовного хліба»,
Давай, не соромся і успіх прийде,
Подалі гони ненаситних...
Коріння Кохання у душі веде
Й жовтіє на фоні блакитнім!
Хочу пожелать я от сердца Тебе
Здоровья и мирного неба,
Ты справишься, верю, ведь суть не в еде,
А в силе «духовного хлеба»,
Не надо стесняться, удачу лови,
Гони от себя ненасытных...
Ростки безупречной и вечной Любви
Желтеют на фоне блакытном!
23.08.2010
СЛАВА УКРАЇНІ!
Слава Украiнi без фашистiв!
Апатія в душі, хаос, найманців стрілянина.
І розумієш: перед смертю я одна,
Але не зрадити саму себе.
Нести нам правду до кінця,
Адже все одно нам вмирати;
Ось тільки б душу в чортовому
Котлі блюзнірства нам не викупати.
І істину в брехні не забруднив.
Стиснути зуби, йти вперед, де треба обійти.
Але все ж рідну землю встань і захисти!
Пліч силу не будемо ми одні.
Адже з нами Вічний Бог, а ми -
Безсмертні ЙОГО, доньки й сини.
Нас вічно зраджували, але ми єдині і сильні!
Чи не продавайся Україна ляхам і америкосам з німчуру!
Заковтнути і кісток не залишать. Тисечелетнюю віру православну не втрачай. Не піддавайся католикам - Ватикану-папі римському - педофілу і колишньому фашисту.
І духовгного хліба з Руссю не втрачай - Русь і є Русь, що київська, що старшої сестри москви. Завжди один за одного стояли!.
Слава Україні без фашистів і без Кличко і Яценіка з Тягнібогом!
Обома мовами добре!
В Європі, кажуть, зараз часто видають білінгвальні книги. Для людини, яка знає дві мови дуже цікаво спостерігати нюанси схожості і несхожості, спорідненості і окремішності.
Serg відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за візит. Радий, що Вам сподобався вірш.
Задум виконати на двох мовах був з самого початку. Так і писав покуплетно одразу обидва варіанти. Ніби вдалося.
Слова розтануть, наче хмари,
А от емоцій - аж по вінця!
Не вбили москалі й татари
В Вас щиру душу українця!
***
Слова развеются, как тучи,
Но чувств горячих - выше крыши.
И пусть Ваш стих, такой могучий,
Татарин и москаль услышит!
Serg відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже вдячний за неповторний комент!
Большое спасибо за замечательный комментарий!
Хай москалі і всі татари
Живуть собі, - вони теж люди...
Ми ж самі мусим свої чвари
Перебороти! Й щастя буде!
Пускай москаль живет по-малу,
Татарин - резво веселится...
А мы должны найти управу,
Чтоб славой собственной упиться!