Не відгриміли ще роки війни,
Ще бережуть про неї пам'ять ветерани,
Вітчизні віддані великії сини,
В їх душах не загоїлися рани.
Осколки мін хоч мучають постійно,
Та біль серцевий не тоді відчули,
А коли ранені їх друзі безнадійно
Від куль ворожих навіки поснули,
Коли після в Освенцимі знущань
Сім'я не оминула катувань,
До німців хто в полон "попався" -
Той у ГУЛАГ переправлявся.
Провину у душі глибоку відчували,
Як в перші місяці всім віійськом відступали,
Лишаючи дітей, старих та матерів
Фактично на поталу жорстоких ворогів.
Заплющать очі й часто вони бачать,
Як матері за ними гірко плачуть,
Як корчиться від болю наш солдат,
Десь здалеку вчувають шум гармат.
Хто їм поспівчуває та хто їх зрозуміє,
І хто в серця старечі вживить нову надію?
Хто буде лікувати в душі глибокі рани
І хто напризволяще не лишить ветеранів?
Додолу ви низенько їм вклоніться,
Щоб діти наші їх не забували,
Як ми, щоб поважали й шанували,
За старість ветеранів заступіться,
Як і за нас вони хоробро заступались.
Теплом серця зігрійте їм,
І ласкою їх душу огорніть,
Не гояться ж слівцем одним
Болючі у душі рубці та рани...
Напротязі десятиліть
Потрібно "лікувати" ветеранів.
ну все б прекрасно, але покоротше... віршувати ти, ніби вмієш... рими простуваті, але з досвідом буде краще... в тебе ритм не скаче... це добре... значить маєш слух...
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
вірш старуватий, ще того часу, коли досвіду було мало, років може 5 - 6 тому написаний, ше в школі)