Осіннє листя падало з дерев, дув легкий осінній вітерець. Вона йшла опустивши очі і слухала шелест листя під ногами і згадувала минуле. В пам’яті спливали слайд за слайдом моменти, коли вона була з ним. Два роки тому в точно такий осінній день вони поїхали в ліс за грибами і назбирали багато грибів, вона досі пам’ятала їх запах. А сьогодні він вже з іншою, і навіть листя шелестить не так як тоді і життя змінилося. Вже ніколи не буде так як тоді. Вона зупинилася і просто спостерігала як падав листок за листком. Вони так казково кружляли, що ніби хотіли їй щось сказати. І навіть в якусь мить їй здалося, що вона чує музику. Парком гуляли пари, такі щасливі. Вона згадувала як сама рік тому була так само закохана і навіть не звертала уваги на цю казкову неймовірну золоту красу. А можливо тоді її не було. Так, її просто не було, бо був він. А тепер є самотність. Жовтий кленовий листок впав на її плече, вона хотіла його зняти, як із-за спини відчула чиїсь подих і побачила цей листочок в руках якогось чоловіка.
- Цей листок кленовий Вам принесе вдачу, - посміхнувся чоловік і протягнув їй листочок.
Вона була настільки здивована, що не промовила і слова. Просто взяла листок і не зводила погляду з його чарівної посмішки.
- Я Марк.
Вона зачарованим поглядом дивилася на нього і якесь дивне відчуття її охопило. Листя все падало і падало пролітало повз них і вона чула музику, шепіт листя. І у цю саму мить вона зрозуміла, що на цій парковій доріжці більш немає нікого. Тільки він і вона. Їй здалося, що ступивши на цю доріжку сьогодні, вона ніби обрала собі нову долю, нове майбутнє, нову казку.
- Давно я не бачив такого листопада. Ви не хочете випити кави?
- Залюбки, - посміхнулася вона.
А листя все продовжувало падати і переливатися на сонці різними кольорами.
Життя досить кольорове, якщо дивитися на речі скрізь сонячне проміння. Вона боялася подивитися на життя, залишившись без нього. Було достатньо просто повірити в казку і життя подарувало їй нову зустріч.
